Сайт українського успіху

Спорт, політика, суспільство, бізнес, новини

Те, що звільняє нас з рабства

Олександр Сугоняко


Прочитав мисль, приписану Альберу Камю: «Вільним є лише той, хто може дозволити собі не брехати». Як зблиск, вона  висвітила  в моїй пам‘яті міркування одного героя біблійного фільму: «Будь вільним, не бери чужого».

Людству давно відомо, якщо я говорю неправду і беру чуже – я раб, я залежний. Ці два чорних крила духовного потьмарення роблять людину і суспільство залежними, не вільними.   Ці два камені на  українській душі тримають країну в пеклі земному,  не дають їй побачити Небо, ожити. Бо вільна Україна потребує українців, які діють правдиво, добродійно і діють так не з якихось земних причин, а безпричинно, тому що інакше не можуть.

–  Я дозволяю собі говорити правду. Я говорю її собі, в першу чергу, але й дружині, начальнику, власнику, податківцю теж. Я живу в правді. Я не беру чужого… Щоб так сказати собі, а отже і так діяти, потрібна сила. Моя. Щоб припасти серцем до Джерела такої духовної сили потрібно мені не лише докласти неабияких власних зусиль, мені ще має поталанити. А наша свобода родом із цього Джерела. І свобода країни з Нього. А несвобода моя і України народжуються з моєї брехні і мого злодійства.

Тридцять років несвободи ми надіємося, що колись у нас все переміниться і постане вільна, справедлива держава без моїх особистих зусиль, без моєї практичної участі у цих перемінах, без мого переінакшення. Спрямований у дурну безмежність я все надіюся, що колись це станеться і… ніц не роблю крім ходіння на вибори. А  покращення нема, навпаки стає все гірше, а я все чекаю, надіюсь.

Ми живемо в конечному, тимчасовому світі, в якому над нами владарює вічна реальність, побачити яку ми  все нездатні. Чогось не вистачає у нас, в українства. Не вистачає історичної потуги статися, відбутися мені, як українському громадянинові, і Україні, як самостійній державі. Все відкладається на потім, все якось буде. Ми країна дурного повторення тридцятилітнього ходіння до виборчих урн. Ми країна дурного повторення  національних трагедій, руїн протягом століть. Все надіємося земною надією, все чекаємо зручного часу, а він завжди тут. Роби тут і тепер – це потужний заклик з метафізичних глибин і духовних висот. Заклик відбутися hic et nuns до кожної людини, народу і нації, заклик народитися в новому житті, а не перетворитися в мертву маріонетку самих себе.  Не буде десь, не буде колись.  Для нас є тут і тепер.  Про надважливість для людини ось цього hic et nuns можна почитати  в Євангелії від Св. Івана: «Але наступає година, і тепер вона є».  В іншому місці Св. Іван наводить слова Ісуса Христа: «Не настав ще Мій час, але завжди готовий ваш час».

Чи готовий я?

В конечному світі смерть не випадковість, в ньому вона прийнята як конститутивний момент. Якщо ми хочемо всерйоз мислити про наші проблеми, говорити про них, то мусимо ввести тему смерті як символ, який так окреслює предмети нашого мислення, що про них можна мислити і можна зрозуміти їх суть.  А це і є  розв’язання наших історичних проблем і моїх особистих. Із допомогою цього символу ми виходимо за межі причинного світу, засвічується тема вічності і можливість мислити  в межах цілісності всесвіту. А без того, обговорення наших проблем є недоумкуватим базіканням, яке безкінечне, тому що один буде наводити одні аргументи, факти,  другий буде наводити інші і так без кінця. Скільки умів – стільки і відповідей. Так і є.

І в цьому хаосі нескінченно буде  повторюватися безглуздість, замкнутого в каузальному світі думання і обговорення. Щоб мені увійти у ворота мислі мушу подивитися в себе, заглянути у глибинні основи свого існування і смерти. Цей символ робить тему вічності присутньою в сьогочасності, в мені. Не здійснюючи такого чину, ми не мислимо, а якби ковзаємось думкою по причинній поверхні, яка розтяглася в дурній безмежності і тому ми ніколи не зможемо домовитися. Коли людина «мислить” над тим, що 2+2=4, і коли мислить про смисл, наприклад,  процесу СВУ 1930 року, то є різне мислення. Під чином мисленням я розумію мислення як чесноту людини. І ця чеснота, як і доброта,  правдивість і гідність торують нам шлях до свободи.

Ми ж існуємо, діємо і мислимо здебільшого як люди цього причинного світу, як природні люди. Ми клопочемося у дрібному злі думкою і ділом, виправдовуючи себе тим, що інші у ще більшому злі. То і є  світ рабства.

Не можна зрозуміти де ми, для чого ми, що з нами відбувається без занурення нашого мислення в глибини метафізичного, у глибини метафізики. Ніяка позитивна наука  не дасть нам відповіді на запитання, чому українці і Україна невільні. А всі ці питання є конститутивними в теперішній України. І для людства теж.

 

Грудень 13, 2021

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *