Сайт українського успіху

Спорт, політика, суспільство, бізнес, новини

Пантелеймон Куліш: людина рівню титанів Відродження

Підготував Семен Запорожець


7 липня виповнюється 200 років з дня народження Пантелеймона Куліша, українського письменника, мовознавця, перекладача, автора першого українського історичного роману “Чорна рада”, автора першої української фонетичної абетки та першого перекладача Біблії на українську мову.

Пантелеймон Олександрович Куліш народився 7 липня 1819 р. на хуторі поблизу містечка Вороніж Чернігівської губернії (тепер Сумська область) у сім’ї заможного козака.

Навчався у Новгород-Сіверській гімназії та в Київському університеті. Учителював переважно в дворянських училищах та гімназіях.

З кінця 1830-х років Куліш — слухач лекцій у Київському університеті. Дістав посаду викладача в Луцькому дворянському училищі. Згодом працював у Києві, у Рівному, а коли журнал “Современник” почав друкувати в 1845 році перші розділи його славетного роману “Чорна рада”, Куліша запрошують до столиці на посаду старшого вчителя гімназії і лектора російської мови для іноземних слухачів університету.

Через два роки Петербурзька Академія наук посилає Куліша у відрядження в Західну Європу на декілька років, куди він вирушає із своєю вісімнадцятирічною дружиною Олександрою Михайлівною Білозерською (письменниця Ганна Барвінок), з якою побрався 22 січня 1847 року. Боярином на їхньому весіллі був друг Куліша Тарас Шевченко.

У Варшаві Куліша як члена Кирило-Мефодіївського товариства заарештовують і повертають до Петербурга. Його ув’язнили на два місяці в арештантське відділення шпиталю, а звідти відправили на заслання в Тулу. Після довгих клопотань здобув посаду у канцелярії губернатора, а згодом почав редагувати неофіційну частину “Тульских губернских ведомостей”.

У 1850-х повертається до Петербурга, де продовжує творити, хоча друкуватися деякий час він не мав права. Працюючи у Варшаві в 1864 — 1868 роках, з 1871 року у Відні, а з 1873 — у Петербурзі на посаді редактора «Журнала Министерства путей сообщения», він готує тритомне дослідження «История воссоединения Руси».

Найбільшим своїм творчим успіхом Пантелеймон Куліш вважав двотомну збірку фольклорно-історичних і етнографічних матеріалів “Записки о Южной Руси”. З’явилися вони в Санкт-Петербурзі у 1856 — 1857 роках у двох томах і викликали подив та захоплення. “Записки о Южной Руси” друкую з насолодою не тому, що в них є моє, а тому, що передаю світові пам’ятки духу народного, яким у моїх очах нема ціни”, — так писав він в одному із листів до Сергія Аксакова. Про збірку Т. Г. Шевченко писав: “Цю книгу скоро напам’ять буду читати. Вона мені так чарівно, живо нагадала мою прекрасну бідну Україну, що я немов з живими бесідую з її сліпими лірниками і кобзарями. Пречудова і вельми благородна праця! Брильянт у сучасній історичній літературі”.

Збірка була написана “кулішівкою” — придуманим Кулішем першим українським фонетичним правопису, який згодом прислужився і для друку “Кобзаря” 1860 року, і для журналу “Основа”.

Перекладацька діяльність Куліша була великим внеском в українську літературу. Так, у 1897 році вийшла збірка його перекладів “Позичена кобза”. До неї увійшли твори світової культури – Ф. Шиллера, Г. Гейне, Дж. Байрона, Й. Гете, 13 п’єс В. Шекспіра. Цикл творів російських поетів він назвав “Переспіви з великоруських співів”.

Заслуга Пантелеймона Куліша в тому, що він намагався передати як зміст, так і форму творів зарубіжних класиків. Іван Франко вказував, що Куліш “дав нам переклад “Гамлета”, з яким можемо без сорому показатися в концерті європейських перекладів великого британця”.

Пантелеймон Куліш був першим перекладачем Біблії українською мовою. Він водночас займався видавничою діяльністю, був активним співробітником в українському журналі “Основа”.

Останні роки життя провів на власному хуторі Мотронівка на Чернігівщині. Тут і помер 14 лютого 1897 р.

Куліш, як і багато видатних людей, був сповнений протиріч. З палкого революціонера він перетворився на монархіста, з прихильника української незалежності – в консерватора і захисника прав дому Романових на так звану Малоросію. Еволюція поглядів Куліша багато в чому обумовлена ​​етапами його життєвого шляху. Його палка, емоційна натура постійно вимагала нових, часто категоричних рішень, змушуючи Пантелеймона Олександровича кидатися в крайнощі.

Зроблені з різницею в кілька років взаємовиключні висновки автора збивають з пантелику його біографів і поціновувачів творчості, особливо коли після царського Емського указу 1876 більшість творів Куліша, написаних українською мовою, було заборонено в царській Росії.

Багато з переконаних українофілів згодом уникали згадки імені Куліша, вважаючи великого діяча національного Відродження мало не зрадником (за його критичне ставлення до козацького руху і не тільки). У той же час радянська влада також не жалувала колишнього кирило-мефодіївця, незважаючи на його революційність. У підручниках літератури часів УРСР ім’я Куліша не згадувалося, оскільки він опинився під ідеологічним табу як “український буржуазно-поміщицький націоналіст”.

Дмитро Чижевський писав про Куліша: “Він прожив довго і пройшов довгий шлях змін світогляду ніби аж до повного противенства вихідному його світоглядові. Від романтизму він еволюціонував до позитивізму, від релігійного світогляду – до миротворниці-науки, від православ’я до ідеї природної релігії, для усіх людей і народів спільної, від козакофільства до козакофобства”, крім того, для нього характерними були спричинювані змінами зовн. обставин хитання, як то, зокрема, його захоплення західництвом, “хутірською” к-рою, полонофільством, русофільством, австрофільством. Але попри всі ці “суперечності” в працях Куліша є провідна ідея, яка надає їм внутр. єдності. Це – ідея України, головними атрибутами якої є “серце”, “історія”, “культура”, “народна мова”, “єдність з природою”, “жіночість”. Куліш усе своє життя шукав шлях до очищення України (України-серця, України-історії, України-мови, України-природи, України-жінки) від усього, що є для неї зовнішнім, чужим, ворожим, що робить людей егоїстичними, виключно раціональними й байдужими”.

З позицій нової доби в історії України, що розпочалася з утвердження державного суверенітету України, творча спадщина Куліша дає підстави оцінювати його як постать масштабу визначних діячів італійського Відродження. Він був талановитим поетом і прозаїком, автором першого українського історичного роману, батьком українського художнього перекладу, одним із найкращих знавців української мови. Розроблений ним правопис став основою усистематизованого сучасного українського правопису. Його 9-томний проект “Воссоединения Руси” був першою спробою створення синтетичної історії України.

Серпень 6, 2019

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *