Сайт українського успіху

Спорт, політика, суспільство, бізнес, новини

Богатир українських шахів

Український шахіст Федір Богатирчук був нічним жахом самого Ботвинника

Якщо чемпіонів з важкої атлетики називають найсильнішими, а чемпіонів у спринті – найшвидшими, то шахових чемпіонів традиційно звуть найрозумнішими. То ж як не гордитися тим, що не так давно українки Ганна Ушеніна та Марія Музичук ставали чемпіонками світу з шахів, а Ганна Музичук була чемпіонкою світу з швидких та блискавичних шахів. Заслуговує на повагу й те, що чоловіча збірна України двічі вигравала світові Шахові олімпіади, а нашим шахісткам це вдалося один раз. Щоправда, Україна не надто шанує своїх шахових героїв. Тому сьогодні за інші держави виступають наші потужні гросмейстери – Сергій Карякін, Катерина Лагно, Олександр Белявський. То ж в цьому плані не дивно, що батьківщина практично не знає й не шанує Федора Парфеновича Богатирчука – великого шахіста та патріота, який прожив довге драматичне життя.

Той, що наважився обіграти Ботвинника

Федір Богатирчук народився в Києві в 1892 році. З юних років брав участь в шахових турнірах. У віці 17 років став чемпіоном Києва, випередив майбутнього претендента на світову першість Юхима Боголюбова. На Всеросійському турнірі 1912 року став третім. Того ж року поступив на медичний факультет Київського університету Святого Володимира. В 1914 році брав участь у турнірі в Мангеймі (Німеччина), який не був дограний через початок Першої світової війни. Богатирчук разом із групою інших представників Російської імперії на чолі з майбутнім чемпіоном світу Олександром Альохіним був інтернований та повернувся до Росії тільки за півтора роки. В 1917 році він закінчив університет, одержав диплом лікаря, після чого пішов добровольцем на фронт. Під час громадянської війни працював у шпиталі, викладав анатомію в Київському інституті фізкультури та спорту.

Не поїхавши з країни, Федір Богатирчук фактично опинився у внутрішній еміграції: він любив Україну та не любив радянську владу. В 1920-30 роках Богатирчук активно займався шахами. Він взяв участь в шести чемпіонатах Радянського Союзу з найсильнішим у світі складом учасників. В 1927 році він поділив перше місце з Петром Романовським й на чотирьох турнірах ставав бронзовим призером. В 1926 році Богатирчук видав перший підручник шахової гри українською мовою «Шахи. Підручник гри».

На Московському міжнародному турнірі 1935 року український майстер зіграв внічию з двома екс-чемпіонами світу – Емануїлом Ласкером та Хосе-Раулем Капабланкою, а також обіграв майбутнього чемпіона світу Михайла Ботвинника. Треба підкреслити, що Федір Богатирчук був єдиним радянським шахістом, який мав позитивний баланс в партіях з Ботвинником – три перемоги та дві нічиї. Втім, ту московську перемогу незабаром йому згадали: в 1937 році проти Богатирчука, який на той час був головою шахової федерації України, було розв’язано кампанію в пресі. Його звинуватили в розтраті коштів, виділених на київський шаховий клуб. Коли Богатирчук звернувся до ЦК КП(б)У за поясненнями, йому заявили: «Знаєте, товаришу Богатирчук, й надрукування статті в газеті, й інші прояви незадоволення вашою роботою стали результатом того, що вашому політичному обличчю наша громадськість більше не довіряє. Візьмемо, наприклад, ваш виграш у Ботвинника в турнірі 1935 року. Ми знаємо, що у вас в турнірі було погане становище, та що ви знали, яке величезне значення для престижу СРСР мало би отримання Ботвинником одноосібного першого призу. Та попри це, ви доклали всі зусилля, щоб ту партію виграти».

Власовець і бандерівець, шахіст і медик 

Після вигнання з шахів Богатирчук зосередився на медицині. Його спеціальністю була рентгенологія костей та суглобів, в 1940 році він захистив дисертацію на здобуття ступеню доктора медичних наук, став професором.

Під час Другої світової війни Богатырчук під надуманим приводом (проходження вигаданого курсу щеплень від сказу) уникнув евакуації та залишився в окупованому німцями Києві. Він працював заступником голови Українського Червоного Хреста та був його фактичним керівником (через хворобу голови). Репресії німецьких військ швидко привели Богатирчука до розчарування в нацизмі. Червоний Хрест під його керівництвом відкрив збір коштів для військовополонених, що в кінці кінців призвело до закриття Українського Червоного Хреста, а  Богатирчука тягали до гестапо (щоправда, без наслідків). Після цього він очолив Інститут експериментальної медицини. Це вдалося тому, що в програмі досліджень було заявлено розробку вакцини проти висипного тифу.

В 1943 році, будучи у відрядженні в Берліні, Богатирчук  познайомився з генералом Власовим. При наближенні радянських військ він разом із родиною емігрував до Кракову, потім в 1944 році перебрався до Праги. Там він вступив до Комітету визволення народів Росії (КВНР), котрий очолив Власов. Богатирчук входив до Президії КВНР від Української національної ради. В той же час він продовжив брати участь у шахових турнірах.

Після війни Богатирчук опинився в американській окупаційній зоні, у травні 1945 року оселився в Байройті. Щоби уникнути репатріації до СРСР, він брав участь в турнірах під вигаданими прізвищами Богенхольс або Богенко. В 1948 році він емігрував до Канади, став викладачем медичного факультету Університету Оттави – спочатку в якості лектора й потім професора рентгенівської анатомії. Опублікував понад 30 друкованих праць в американських, канадських та європейських наукових виданнях. В 1955 році за працюу «Старіючий хребет людини» Федір Богатирчук був відзначений медаллю імені Барклая – свого роду Нобелівської премії в галузі радіології. В 1970 році він вийшов у відставку з посади професора Оттавського університету й був нагороджений університетом персональною пенсією.

Медичну діяльність в Канаді Богатирчук успішно поєднував з громадською роботою та з шахами. Брав активну участь в діяльності української громади, редагував видання «Східняк» та «Федераліст-демократ», був головою Об’єднання українських федералістів-демократів США та Канади. Написав книгу спогадів «Мій життєвий шлях до Власова та Празького Маніфесту» (1978).

Богатирчук брав участь в чемпіонатах Канади (в 1949 – 2 місце, в 1951 – 3 місце). Продовжував грати в міжнародних турнірах, за виключенням тих, де брали участь радянські гросмейстери. Грав за команду Канади на Шаховій олімпіаді в 1954 році. Того ж року став міжнародним майстром. Покинувши практичну гру, почав грати за перепискою. В 1967 році Міжнародн шахова федерація гри за перепискою (ICCF) також присвоїла йому звання міжнародного майстра: гросмейстером він не став через протест СРСР. Радянська країна жорстко забанила «колабораціоніста» та «українського буржуазного націоналіста»: його ім’я викреслили з усіх шахових довідників та не згадували в шаховій історії. Власне, це було логічно: так вчиняли із багатьма. Куди парадоксальніше те, що великого українця сьогодня майже не знають та не шанують в незалежній Україні, про яку він так мріяв.

Федір Богатирчук помер в 1984 році напередодні початку матчу Карпов – Каспаров. Таким чином, його біографія поєднала епохи великих шахових чемпіонов – від першого, Вільгельма Стейніца, до тринадцятого – Гаррі Каспарова.

 

Довідка

3 січня Міжнародна шахова федерація (ФІДЕ) оприлюднила рейтинг-лист на початок 2018-го року в якому значна кількість представляє Україну. До першої сотні увійшли 15 українських спортсменів.

Очолив список чоловічої частини чемпіон світу Магнус Карлсен (Норвегія, 2834). Рейтинг-лист шахістів України очолює Василь Іванчук (2726).

Двоє українських гросмейстерів мають рейтинг 2700 і вище. У світову сотню входять 7 шахістів України: Василь Іванчук (2726), Павло Ельянов (2710), Юрій Криворучко (2694), Руслан Пономарьов (2694), Юрій Кузубов (2691), Мартин Кравців (2679), Олександр Моісеєнко (2660).

До сотні найсильніших шахісток світу входять 8 представниць України: Анна Музичук (2571), Марія Музичук (2540), Наталя Жукова (2438), Анна Ушеніна (2423), Інна Гапоненко (2410), Юлія Осьмак (2375), Тетяна Василевич (2360), Наталя Букса (2357).

 

Семен Запорожець

Січень 18, 2018

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *