Сайт українського успіху

Спорт, політика, суспільство, бізнес, новини

Анна Стен – українська зірка Голівуду

Семен Запорожець

Сьогодні її ім’я відомо тільки знавцям старого кіно. А в 20-ті роки минулого сторіччя уродженка Києва Анна Стен була однією з прим радянського екрану. В 30-ті ж голлівудський магнат Семюель Голдвін збирався зробити з неї другу Грету Гарбо або Марлен Дітріх. Її знімали режисери-класики Борис Барнет та Яків Протазанов, Роберт Сіодмак та Кінг Відор. Її партнерами були зірки Еміль Янінгс та Фредерік Марч, Гері Купер та Кларк Гейбл.

Її біографія повна загадок, неточностей та різночитань. Навіть дата народження Анни Стен, як і її справжнє ім’я, довгий час були предметом домислів та різних версій. Сама актриса підтримувала цю таємничість, повідомляючи суперечливі дані про свою біографію. До того ж  70-ті роки Анну Стен почали плутати із іншою актрисою радянського німого кіно – Анелею Судакевич. В багатьох довідниках та кіно енциклопедіях вказували, що справжні ім’я та прізвище актриси – Анель Судакевич, або ж називали її прізвище як Стенська-Судакевич, відзначаючи, що мати Анни була шведкою. Про батька актриси писали, що він був танцюристом і театральним художником, мати називали балериною. Офіційною датою народження Анни вважається 8 грудня 1908 року, проте відомі факти її біографії входять у протиріччя з цією цифрою, й найбільш вірогідним уявляється рік 1906-й. Про неї писали також, що вона була ученицею Станіславського, і що путівку до кіно їй дав сам Ейзенштейн. Про неї взагалі в свій час писали забагато…

На самому ділі батько Анни Петро Фесак (вона розповіла про це в інтерв’ю журналові в 1941 р.) був прикажчиком в магазині взуття. Тим не менш, він зумів дати доньці гімназичну освіту плюс уроки танців та гри на фортепіано. До Київського державного театрального технікуму (КДТТ) Анна вступила під прізвищем Фесакова. А Анною Стен вона стала, коли вийшла заміж за естрадного актора Бориса Стена (справжнє прізвище – Бернштейн). Та залишилася назавжди.

Анна грала в аматорському театрі при політуправлінні Київського військового округу, потім займалася в театральній студії під керівництвом режисера Чужого (І.Л. Кожич). Згодом із цієї студії виріс театр ім. Лесі Українки. В студії Кожича займалися за системою Станіславського, і цей факт згодом й зробив Анну Стен ученицею Станіславського в легендах.

Провчившись півтора роки на кіно відділенні КДТТ, в 1926 році Анна Стен дізналася про набор до Першого робітничого театру Пролеткульта в Москві та поїхала до столиці СРСР. Її прийняли до трупи – далася взнаки школа Чужого. В Пролеткульті викладав Сергій Ейзенштейн, звідти – легенда про його напуття Анні в кіно. Не більше того…

Анну Стен відкрив для кіно інший радянський класик – Борис Барнет. Знявши українську красуню в епізоді в комедії «Міс Менд», в 1927 р. він дав їй головну роль в комедії «Дівчина з коробкою». Фільм, де Стен не загубилася в компанії Івана Коваль-Самборського та Серафіми Бірман, зробив актрису зіркою.

Кар’єра Анни Стен стрімко пішла в гору. В 1928-му вона виконала цілком різнопланові ролі в фільмах «Земля у полоні», «Мій син» та «Білий орел». В останньому фільмі, який поставив Яків Протазанов, її партнерами були Всеволод Мейєрхольд та Василь Качалов. Рік потому її запросили до Німеччини, де велику популярність мав фільм Федора Оцепа (його вважають другим чоловіком Анни) «Земля у полоні». Анна там грала роль бідної селянки, що була змушена стати повією. Картина йшла у німецькому прокаті під назвою «Жовтий паспорт».

У Німеччині Анна Стен знімалась в звуковому фільмі режисера Марії Гардер «Бухгалтер Кремке». Паралельно з цією роботою вона зіграла Грушеньку в фільмі «Убивця Дмитро Карамазов» Федора Оцепа, який переїхав до Німеччини. Картина отримала великий успіх. Анна здобула низку пропозицій, а німецька преса створила бум навколо її персони, випустивши безліч статей з неперевіреними та суперечливими даними. Затребуваність Анни в Німеччині та галас в пресі викликали роздратування в Радянському Союзі. Впливовий критик Хрісанф Херсонський (прообраз Латунського із «Майстра і Маргарити») в журналі «Пролетарське кіно» надрукував розгромну статтю про актрису, яка «торгує в Європі своєю зовнішністю». Після цього Анна Стен вирішила не повертатися до СРСР.

Її справи в Німеччині йшли чудово. Вона з успіхом знялася у відомих режисерів – Евальда Дюпона («Сальто-Мортале»), Ганса Шварца («Бомби над Монте-Карло») та Роберта Сіодмака («Буря пристрасті»). Одружилася із колишнім актором московського єврейського театру «Габіма» Євгена Френкеля, який на Заході став успішним продюсером на ім’я Юджин Френке. Але в 1932 р. в Німеччині до влади рвалися націонал-соціалісти, а в той же час Анні зробив пропозицію голлівудський кіномагнат Семюель Голдвін, співвласник знаменитої компанії «Метро-Голдвін-Майєр».

Голдвін побачив Анну в «Дмитрі Карамазові» та був захоплений нею та її грою. Він вирішив зробити з російсько-німецької красуні-блондинки з величезними очима другу Грету Гарбо чи Марлен Дітріх. Кіномагнат зумів переконати Ану переїхати за океан та згодився почекати рік, доки актриса вивчить англійську мову. Він забезпечив їй всі умови та винайняв учителів. Паралельно Голдвін розгорнув потужну піар-кампанію, готуючи публіку до появи нової Гарбо. Але тут він явно перестарався та сильно помилився.

Коли Анна Стен дебютувала в Голівуді в драмі «Нана», публіка не побачила в ній нової Гарбо. Крім того, на сприйняття фільму вплинув режисер Джордж Фітцморіс, якого Голдвін відсторонив від роботи під час зйомок. У ФІтцморіса були добрі друзі в американській кінопресі, й вони додали критичних стріл на адресу фільму «Нана».

Другою спробою підкорення Америки стала екранізація толстовського «Воскресіння», яку Голдвін довірив режисерові Рубену Мамуляну. Партнером Анни виступив один з провідних акторів Голівуду Фредерік Марч. Фільм вийшов непоганим, проте великих зборів не приніс. І Голдвін, який вклав в розкрутку Анни Стен великі гроші, залишився дуже незадоволений. Третім шансом Анни став фільм режисера Кінга Відора «Весільна ніч» з Гері Купером. Але після його виходу актрису стали називати «великою помилкою» Голдвіна.

На жаль, через низку обставин Ана Стен не стала другою Гретою Гарбо, а поповнила довгий список європейських зірок, які так і не спалахнули на голлівудському небосхилі. Таких, як Франческа Гааль, Кончіта Монтенегро або Філліс Келверт. Але, тим не менш, вона залишила помітний слід в голлівудській історії та посіла там цілком гідне місце. Коли в 1935 році Моріса Шевальє попросили назвати десять найгарніших жінок в світі, він назвав Анну Стен серед таких імен, як Марлен Дітріх, Клара Боу, Лоретта Янг та ін. В Голівуді середини 1930-х Анна уславилася своїм вмінням підбирати гардероб. Кінопродюсер Деріл Занук казав, що вона вдягається краще за усіх, кого він колись бачив. А режисер Дороті Арзнер, яка зняла Стен у фільмі «Нана», поставила її в один ряд з Гретою Гарбо, Кетрін Хепберн та іншими в своєму списку найстильніших актрис світу.

Полюбовно розлучившись з Голівудом, Анна декілька років працювала в Англії. Зокрема, вона знялася в фільмі Юджина Френке «Самотня жінка». Новий спалах її кар’єри відбувся в роки Другої світової війни – вона зіграла в декількох антифашистських фільмах. Власне, й в подальшому, активно працюючи на ТВ та в театрі, Анна продовжувала періодично з’являтися в Голівуді. Зокрема, в 1955 р. вона зіграла в фільмі режисера Едварда Дмитрика, українця за походженням, «Найманці» разом із королем екрану Кларком Гейблом. В 1962-му Анна Стен в останній раз знялася в кіно та зосередилась на серйозних заняттях живописом. Її роботи виставлялися в Бостонському музеї, а Смітсоновський інститут влаштував європейське турне картин Анни Стен. Таланти цієї жінки були багатогранними.

Померла Анна Стен 12 листопада 1993 р. в Нью-Йорку від серцевого нападу.

Такою була попередниця сучасних зірок Голівуду українського походження – Мілли Йовович, Ольги Куриленко, Міли Куніс.

 

 

Січень 26, 2018

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *